«Спочатку була операція», – саме так доречно перефразувати відомий вислів, розповідаючи про медиків обласної клінічної лікарні, яких кохання застало просто на роботі. Чи не кожне відділення має свою «амурну» історію, а деякі навіть кілька. З нагоди Дня всіх закоханих розповідаємо три історії, як народжувались почуття та що допомагає парам будувати гармонійні сімейні стосунки…

Вона йому відмовила

«Наприкінці робочого дня, коли вони виходять з лікарні, їх часто можна побачити разом попід ручку й за цим дуже приємно спостерігати», – кажуть колеги про пару з відділення малоінвазивної хірургії.

Вячеслав і Тетяна Беспятих разом майже 15 років. Виглядає, що романтики у їхньому житті не бракує, хоча розпочиналося все доволі драматично. «Перше моє враження про Вячеслава було не найкращим, коли він зайшов до операційної без відповідного одягу, – пригадує пані Тетяна, яка на той час уже четвертий рік працювала операційною медсестрою. – Я ретельно дотримувалась у всьому порядку і ніяк не могла допустити перебування якогось дивного невідомого лікаря в операційній. Тож взяла й вигнала його».

Згодом молодий хірург добре засвоїв правила порядку, хоча приязні від медсестри так і не відчув аж доки колеги Тетяни не взялися її переконувати, що молодий хірург дуже відповідальний. Згодом дівчина й сама в цьому пересвідчилась, коли під час поїздки з колективом у Яблуницю він навчав її катанню на лижах. Через два роки хірург і медсестра одружилися.

«Ось такий у нас був початок: вона мені відмовила, – жартівливо каже пан Вячеслав . – До речі, жили ми на сусідніх вулицях у мікрорайні Позитрон, навчались в одному закладі, а познайомились тут, в обласній лікарні».

Подружжя майже в один голос говорить про важливість взаємопідтримки й відчуття, ніби вони завжди були разом... «Коли на роботі важко, достатньо просто зустрітися поглядом з дружиною – все стає на свої місця», – говорить пан Вячеслав. «З-пів подиху відчуваю, коли щось не так і є потреба у підтримці», – підхоплює пані Тетяна. Подружжя виховує двох синів, полюбляють активний сімейний відпочинок і не пропускають нагоди поїхати в гори чи на море. «Я люблю більше море, а чоловік – гори, тож намагаємось балансувати», – зазначає пані Тетяна. – Головне – визначитися з маршрутом». Вячеслав каже, що у стосунках важливий також неформальний розподіл обов’язків. Приміром, хтось генерує ідеї, а хтось – фільтрує. Тоді все вийде на добре і кожен буде щасливий.

Тривалий флірт

Є в лікарні відділення, яке за кількістю подружніх пар, що створилися просто на очах у колективу, можна вважати «рекордсменом» у любовних справах. Подейкують, що адміністрація навіть готує спеціальну відзнаку для них за таку активність. У відділенні судинної хірургії свого часу четверо хірургів зробили медсестрам пропозицію руки та серця. Одним із них є Роман Чабан, який освідчився майбутній обраниці 13 років тому. Він навчався в Івано-Франківську. Вона – у Харкові. Обоє родом із сусідніх сіл на Рожнятівщині, хоча дізналися про це теж у лікарні. Як пригадує Тетяна, їхній флірт був тривалим, хоча вже з перших днів дівчина помічала на собі його особливий погляд. «Роман був дещо сором’язливий, а щоби не виказати свою зацікавленість напряму, часто приходив на пост і крутився поміж дівчатами», – розповідає медсестра. Вочевидь, так хлопець загравав з усіма, прикриваючи тим самим почуття до однієї. Сміливості зробити крок назустріч Романові додав новорічний корпоратив. Відтоді вони завжди разом. Коли у чоловіка випадають чергування по санавіації, Тетяна чекає його, щоби знову бути поруч. Подружжя виховує двох синів: 11-тирічного Сашка і 5-тирічного Остапа, які вже відтепер розказують усім родичам, що будуть хірургами, як і їхній тато.

«Ми просто зійшлися характерами і маємо порозуміння у всіх питаннях, – каже жінка. – В цьому і є рецепт нашого сімейного щастя». Тетяна Чабан поділяє чоловікову відданість роботі, проте коли є бажання додати перчинки у стосунки, застосовує жіночі хитрощі й береться щось вигадувати. Ось і цей День Валентина мав бути поза домом, цікавим і романтичним, проте Роман має чергування. Тож Таня знову хвилюватиметься за чоловіка, а коли він повернеться, влаштує романтику вдома...

Щасливі разом

Степан та Галина Смачило цьогоріч відзначатимуть 24 роки подружнього життя. Їх поєднала медицина ще на шостому курсі Івано-Франківського медінституту. Несподівано для всіх хлопець з Тернопільщини вирішив перевестися наприкінці навчання в сусідню групу, а як виявилось згодом, в тій групі доля готувала для нього зустріч з майбутньою дружиною. Вже за кілька тижнів Степан запросив дівчину на перше побачення, а за кілька місяців – освідчився. «Майже одразу було відчуття, що ми один для одного, – говорить пані Галина. – Спершу разом готувалися до держіспитів, а згодом підтримували один одного в усьому іншому…». Одружилися майбутні медики під час інтернатури, а відтак разом прийшли в обласну лікарню на роботу. Травматолог Степан Смачило згодом очолив відділення, пані Галина розпочинала з імунології, а нині працює пульмунологом. До речі, на початку пандемії саме вона однією з перших приймала коронавірусних хворих.

«Мені здається, у лікарів нетипове мислення і саме це допомагає розуміти один одного й будувати гармонійні стосунки, – говорить Галина Смачило. – Ми обоє живемо роботою, але коли хочеться змінити акценти й додати романтики, то ініціатива йде від мене, оскільки мій чоловік більше практичний, ніж романтичний». Наснаги родині медиків додає відпочинок у сімейному колі. Втім, час від часу не обходиться без побачень на двох. Молодший син лікарів опановує професію комп’ютерника, а от старша донька обрала шлях батьків і цьогоріч завершує навчання у медичному виші. «Берегти тепло родинного вогнища, цінувати, любити й турбуватися один про одного – такий рецепт щастя від подружжя Галини і Степана Смачило.