Наприкінці листопада в рамках Міжнародної конференції UA-MED Heal Ukraine 2025 у Гарвардському університеті (Кембридж, США) виступила заступниця медичного директора з медсестринства обласної клінічної лікарні Наталія Ружило.

Дводенна конференція об’єднала українських лікарів діаспори та міжнародних партнерів: «приблизно 30%  були американці й канадці», – та охопила широке коло тем, що визначають пріоритети української медицини в умовах війни. 

Медики, зокрема, зібралися, щоб узгодити спільну роботу медичних місій та волонтерських фондів, які підтримують українську медицину. «Ідея конференції була об’єднати лікарні, медиків і фонди, скоординувати зусилля, щоби їхня робота була не хаотичною, а більш організованою»,– розповідає учасниця зустрічі. 

«Там була комунікація між тими, хто зараз допомагає Україні, а насправді допомагають дуже віддано й  багато. І щиро хочуть щось змінити, зокрема і в освіті», — зазначає п.Ружило.

Окрема сесія на конференції стосувалася розвитку медсестринства. Наталія Ружило каже, що її участі посприяв американський фонд «Razom for Ukraine». На міжнародній медичній місії «Face the Future», що проходить третій рік поспіль  в обласній клінічній лікарні Франківська, представники фонду зацікавилися діяльністю Прикарпатської школи медсестринства, ідейницею якої вона є, та запросили розповісти про роботу українських медсестер в умовах війни. Ще однією спікеркою була канадська медсестра Лорі Томас, що приїжджає разом з місією «Face the Future» до Івано-Франківська. 

«Вони щиро хочуть допомогти, але важливо було, щоб вони зрозуміли, в яких умовах ми працюємо, показати реалії, розказати і про побут, і про організацію роботи, – розповідає п.Наталія.

Наталія Ружило розповідає дещо зі своїх спостережень, про контраст між українською та американською системами, і що починається він з фінансування та забезпечення. «В США майже 20% ВВП йде на медицину, в порівнянні з нашими 5%». Тому медсестринські будні виглядають інакше: «наш робочий день здебільшого починається з пошуку розхідних матеріалів,  ліків; інструментів та як і де їх купити, знайти». Реакцією, – каже, – була «така трошки тиша, бо їм важко уявити, що так може бути». Особливо ж, якщо йдеться про поранених військових. «Перед тим, як почати їх лікувати, ми думаємо у що їх перебрати, як дати їм можливість помитися, знайти засоби гігієни». І лише після цього медсестри переходять до медичної частини роботи.

Водночас навантаження на медсестер зростає, бо «догляд – це є люди, а людей нема. Ми маємо міграцію, і ця міграція з війною лише посилюється». Ті, хто залишається, мають значно більше роботи, особливо з огляду на кількість поранених.

Окремо наша спікерка зупинилася у своєму виступі на проблемах освіти: «Ми маємо освіту, яку нам дають лікарі, які насправді ніколи й лікарями не були… не знаючи, що таке медсестра». Вона підкреслила, що «наші навчання дуже відірвані від практики» й наголосила на потребі, щоб медсестру навчала медсестра. І що в цьому також ілюстрація великих відмінностей в  американських й українських підходах до освіти.

«У цивілізованому світі медсестра – це окрема паралельна професія разом з лікарем. Це партнери в роботі». У США саме медсестра є директором відділення. «У відділенні немає лікаря. Він має свій кабінет, приходить до пацієнта, спілкується з ним, а свої вказівки заносить в електронну систему».  

Вся організація роботи у відділенні – повноваження медичної сестри. Натомість в Україні медсестри «все ще залежні від лікарів», які не завжди вибудовують рівноправні робочі стосунки.

Суттєвою проблемою також є відсутність нормативів щодо кількості пацієнтів на одну медсестру та кількості медсестер у відділеннях. 

«Там на одну медичну сестру в усіх відділеннях, окрім реанімації, припадає три пацієнти. Я працювала в двох великих госпіталях, — розповідає Наталія Ружило вже про своє стажування у медзакладах США. — До прикладу, в одному із них на 1100 ліжок є 5 000 медсестер, а у нас на 900 ліжок – 750 медсестер".

Ми працюємо в умовах війни, але навчаємося і розвиваємося. «Ми презентували Прикарпатську школу медсестринства, яка починає набирати обертів, ми маємо багато навчань. Прагнемо, щоби максимально медсестер навчали медсестри й вони обмінювалися досвідом. Мені здається, що вони були подивовані. Ми, зрештою, робимо велику роботу. І залишаємося, і хочемо вчитися, незважаючи на те, що йде війна».

«Я хотіла донести, що ми працюємо у складних реаліях, але створюємо  стандарти та навчальні платформи», — підсумовує керівниця напрямку. Вона сподівається, що завдяки цьому міжнародні стажування для медсестер будуть організовані частіше: «Я буду щаслива, якщо інші медсестри також матимуть таку можливість», — каже п.Наталя.

Також медикиня пройшла стажування в масачусетському госпіталі Massachusetts General Hospital. Про це розповімо згодом.